Повернутись в Зміст * Замовити Книгу *
Через Поле, через Гай...
Липневий ліс. По лісовій стежині йдуть та про щось живо гомонять дідусь та хлопчина. Куди ж вони прямують? Про що річ ведуть?
— Я веду тебе по цьому лісі для того, щоб показати тобі, як треба накопичувати Силу. Землиця — чергова наша Захисниця, з якою теж слід потоваришувати. Адже, ступаючи по ній, ми вбираємо в себе її Силу.
— Будь-яке переміщення в просторі дає силу?
— Мабуть, так. Ходити по планеті — саме корисне діло, синку!..
— А якщо бігати? Хіба біг не корисніше для здоров’я?
— Бігати теж корисно, та я раджу все ж більше ходити, аніж бігати... Хто в кам’яному вбранні стоїть в Києві на Контрактовій Площі?
— Самсон, Сагайдачний...
— А ще?
— Авжеж, Сковорода! Григорій Сковорода! Путник - філософ!
— Вірно речеш — Путник-філософ. Хто багато подорожує пішки — завжди сильна людина. Через ноги ми наповнюємося мудрістю — соллю Землі... Сатурн — бог Часу...
— Чому ходити пішки корисніше, аніж бігати?
— Біг корисний, та треба спершу визначитись, чого ти більше прагнеш. Під час бігу людина замкнена в собі та нездатна легко сприймати вплив зовнішнього світу через свою сконцентрованість. Такий більш “в собі”, використовує раніш здобуту внутрішню силу. Та коли ти спокійно йдеш, твої очі — споглядають, ноги — відчувають рух, ніс — вдихає аромати, легені — дихають життям... Ти сповнюєшся Сили! Найповніше наше “харчування” Силою буде при нашій ходьбі, особливо там, де ти ще ніколи не бував!..
— Тому паломники багато ходять пішки?
— Вони знають, де треба ходити! Та й не тільки паломники це знають... В нашій підсвідомості приховані сокровенні таємниці, які прагнуть вирватись на повехню крізь наше неуцтво та нашу товсту егоїстичну шкіру... Тому навіть легкі прогулянки по міських парках — малесенький прообраз того ж паломництва.
— Та до чого ви згадали Сатурна, Діду?
— Сатурн — бог Часу, символізує Мудрість, Досвід... Він наставляє обмеженням... Коли людина обмежена зовнішніми умовами, вона починає звертати увагу на саму себе, на свою особистість, на стиль свого життя, аналізує пройдешнє, і таким чином бачить Бога перед собою...
— В певному втіленні?
— Якщо людина чутлива, то в якомусь втіленні; якщо ж людина більш інтелектуальна — то в непримітних з першого погляду дрібничках.
— А якщо блукати по світу в гурті однодумців?
— То вже інша річ... Сили не наберешся... Дивись за дорогою, наступного разу підеш сам!
— А як далеко бажано ходити?
— Ти забагато запитуєш, а відповіді на твої запитання сидять в тобі ж!
— Але ж я можу помилитись!
— Та ніколи! Сам ти не помилишся, тебе можуть лише інші “помилити”. Навіть я... Коли ти сам себе запитаєш, то твоя ж відповідь самому собі буде завжди вірною! Вірною для тебе!.. Це закон.
— Тоді я говорю собі так: коли і куди захочу, туди й піду!
— Краще кожного разу змінюй шляхи своїх прогулянок, а то не матимеш максимум Сили та Вражень.
— А ви ще подорожуєте таким чином?
— А що ж ми з тобою зараз робимо?
— Яка пора року для цього буде найкращою?
— Для мене — серпень місяць, літечко! Це місяць особливий: Сонечко лагідне, Землиця щедра та тепла, Зрілість та Сила дихає звідусіль... Та що казати! Сам збагнеш, коли підеш! Тільки затоваришуй зі Світом, і він тобі відкриє своє Обличчя, свою Сутність!.. Ти пізнаєш, які таємниці лежать у нас під ногами, яких ми завдяки своїй “лихоманці” та “гонитві за наживою” просто не бачимо... Де питання, там і відповідь...
— Я теж люблю серпень.
— Синку, синку, не гай часу! Зібрав би рюкзачок, кинув би туди пару помідорів та кусок хліба, сів би ранком на електропоїзд, та й гайда в ліси! Тоді й пізнав би, що таке радість в ногах!..
— Мені й зараз добре.
— Зі мною — це ще не все... Зі Світом тобі було б набагато приємнішою ця подорож! Сам — це сам! Ти зараз нічого не бачиш навкруг себе і ні з якою сутністю не спілкуєшся душею... Ти ж слухаєш мене і думаєш про те, що я тобі говорю.
— То ця наша подорож не принесе користі???
— Знову непотрібне питання! Я ж знайомлю тебе з Умовами!
— З умовами???
— Тепер запитую я. Скажи, як треба подорожувати, щоб набратись Сил?
— Мудрість — сіль Землі, входить через ноги до голови.
— Далі
— Сам сплю, сам гуляю.
— Далі.
— Спостерігати, прислухатись, вдихати, відчувати, смакувати...
— Далі.
— Не йти два рази одним шляхом...
— Це все?
— Кращий для цього перід — літо.
— Не зовсім так... Кращі пори року та місяці підкаже Серце. Кожному — своє. А тепер дивись, я тобі покажу Космічний Хрест.
— В ньому особлива сила?
— Можливість виразити свою спорідненість зі Світом, прийняття його Законів.
— Ви це робите?
— Обов’язково, це певний ритуал. Своєрідна жертва Світові. Є в цьому дійстві містичне, і про те ми ще матимемо змогу поговорити. А зараз тобі треба потоваришувати з Матінкою-Землицею, щоб вона знала, що ти вже ходиш по світу своїми ногами.
— Техніка та ж?
— Дивись уважно, повторюватись та пояснювати не буду!
Дід вийшов на пагорб. Уклонився на чотири сторони світу. Підняв догори руки та спямував погляд в небо. Нагнувся до землі, пластичним рухом присів та ляг на ній. Лежав хвилин п’ять, потім повільно звівся на ноги, став рівно та впевнено, схрестивши руки на грудях...
Знову уклонився чотирьом сторонам світу, повторив жест небу, склонився до землі, доторкнувшись рукою до трави, і так, як раніше, склав руки на грудях...
Деякий час постоявши, дід підійшов до хлопця.
— Все зрозумів?
Не було що відповісти, і хлопець кивнув головою в знак згоди.
— Важливий момент.
— В чім, Діду?
— В напрямку Вихора. Один — до Розрухи. Другий — до Відродження. Не перекрути!!!
Всемогутня Дифузія
Сивий Знахар сидить за столом під горіхом. Перд ним на столі дві порожніх склянки та півлітрова банка.
— Добридень, Діду! У вас що, були гості?
— Ти це про порожні склянки? — То це все для тебе, мій юний друже! Сьогодні я почну відкривати для тебе перші таємнички цілительства. Адже ти цього так довго чекав?
Дід взяв банку й подав її хлопцеві.
— Піди принеси чистої води та прихопи з клумби земляну грудочку.
Учень виконав завдання свого вчителя та сів до столу.
— Тепер дивись уважно.
Дід розділив воду з банки по двох склянках.
— Будемо вважати, що ці стакани — то є люди. Вода в них чиста, люди здорові, зі свіжою та чистою силою. Та що буде, коли я ось так “забрудню” один стакан.
Дід взяв зі столу шматочок землі та кинув його в один із стаканів.
— Так хвороба охоплює людське тіло, подібно до того, як ця грудка землі забруднює воду... Стакан з брудною водою стає для нас людиною нездоровою. Маємо двох: здорового та хворого. Здорового будем величати Зцілювачем. А зараз побачимо що станеться, коли Зцілювач почне оздоровчий сеанс, наклавши руку на хворого!
Дід змішав чисту та брудну воду між собою, зливши їх в пусту банку та перемішавши.
— Зараз ти бачиш, що робиться з Силами під час оздоровчого сеансу...
Потім дід розлив воду по склянках.
— Що ми бачимо зараз? Які стались зміни?
— Концентрації порівнялись, в обох склянках одинаково брудна вода...
— А ще що скажеш?
— Хворий став чистіший, аніж був спочатку.
— Вірно. Хвороба розподілилась рівномірно як по хворому, так і по тілу Зцілителя. І таке “твориться” завжди, при будь-яких контактах поміж людьми...
— І що далі?
— Хворому стає краще.
— Але ж Зцілитель забруднився!
— От тепер повертайся до наших перших бесід. Завдання Цілителя — постійна турбота про свою чистоту та накопичення Сил! І чим вища майстерність Цілителя, тим скоріше він здатен приводити себе до норми, до ладу...
— Та все ж пацієнт не зовсім очистився!
— Так то воно так, та коли ти повториш наш дослід багато разів, завжди змішуючи “тіло” хворого з чистою водою постійно регенеруючого Цілителя, то з часом такий хворий стане “чистеньким”, здоровеньким!
— Явище дифузії?
— Так, дифузія... Наший дорогоцінний інструмент, без участі якого не проходить ні один з безлічі життєвих процесів... І якщо ти пометикуєш над цим явищем природи, то наповниш себе багатьма цінними “відкриттями”.
— Тепер розумію, чому ви так довго не розповідали мені нічого конкретного. Вся річ в відновленні...
— Вірно розумієш: не вміючи відновлюватись — не сунь свого носа в Цілительство! “Лікарю, зціли себе сам!” — кажуть мудрі. В іншому випадку всі хвороби та лиха зваляться на твої плечі непомірним грузом. Тому я й не даю тобі “готовенького” Знання, що “на блюдечці та з голубим бантиком”. Без Захисту та Особистої Сили той, хто ступає в світ Сил — безпорадний самогубець!..
— Отаке!
— Коли людина суне свій ніс не туди, куди треба, особливо в Світ Знань, вона й гадки не має, що назад дороги вже немає, а попереду — безкрайні далі, сповнені пригод та небезпек...
— Але ж цікаво!
— То так, але й не так... Не так цікаво, як життєво... В світі Знань людина живе!!! Вона усвідомлює Життя, для неї страху вже не існує, ні безвиході, а є тільки Шлях, сповнений небезпек та потребуючий пильності, уваги, обережності та самозречення...
— Страхом віє від таких слів...
— А з іншого боку це не більш ризиковано, аніж переходити дорогу в великому місті... Не слід лякатись Знань! Тим паче, коли маєш цілеспрямованість. Людина Знань подібна до альпініста... Шлях Знань — шлях Романтиків... Але сильних! Лякливим нема доріг в Таємничі Світи!
Та вернімося до склянок. Дифузія... Думай та спостерігай... Дифузія навкруги нас, нею сповнений Світ... Коли кладеш на що-небудь руку чи вітаєшся, коли мовиш слово, дивишся чи думаєш, коли йдеш чи то навіть спиш і бачиш сон — то все є дифузія... Обмін Силою... В цьому сіль лікування Знахаря, чи Цілителя, як тепер говорять...
Чому навчатись? — Навчайся поновлювати Силу. В цьому вся таємниця... Все інше — туман на очі... Рецепти??? Згодом сам зрозумієш, що вони мають другорядне значення...
Головне — твоя особиста Сила!.. Все в світі діє по тому ж принципу, який ми з тобою сьогодні розглянули за допомогою двох склянок, банки, води та шматочка землиці... Майстерність — у вмінні те все бачити...
— Але ж Цілитель може й не очиститись від бруду, взятого у хворого, адже так, Діду?
— Може статись і таке.
— І що потім?
— Захворіє сам...
— А що робити, щоб не захворіти?
— Міра...
— Як пізнати цю міру, чим її “виміряти”?
— Міру знати неможливо, вона текуча... Треба завжди пильнувати, щоб вчасно почути “Стій, Хлопче!”, що линутиме з глибин власної сутності... Так можна запобігти лиху...
— А якщо зазіваєшся та нічого не почуєш?
— До лишнього клопоту...
— Та як же почути це “Стій”?
— Кожен чує по-своєму... Не можу я тобі цього пояснити!
— Інтуїція?
— Нехай так.
— А ви цю міру чуєте?
— Я вже не маю міри...
— Це б то як?
— Лишаючись себе самого, лишаєшся й міри...
— Але ж ви є!
— Коли з кимось спілкуюсь; з тобою, наприклад. Але коли зцілюю людину — тоді мене не існує...
— Ви стаєте невидимим?
— Мабуть, так.
— Коли я підглядатиму за вами під час сеансу зцілення, я що, вас не побачу?
— Побачиш, та в ту мить я вже не зцілюватиму, тому що відчую твій погляд... Ти повернеш моє “я” в тіло...
— Не розумію!
— То подумай гарненько, може, зрозумієш... Ви, молоді, талановиті... Тому й говорю тобі, що вірю в твоє розуміння... В молодість, в Завтрашній День...
Верблюжа Колючка
Край села — великий пагорб, з якого на багато кілометрів можна споглядати місцевість. Пагорб, на якому наш студент знайомився з Вихором та Землицею.
Вони і зараз тут: Знахар та Хлопчина...
Що роблять вони тут сьогодні, підслухаємо їхню розмову?
— Розповім я тобі, синку, одну байку про Характерника та двох козаків...
До Характерника прийшли два брати, Старший та Молодший. Старший вклонився до Старого Козака та мовив: “Великошанивний Козаче! Я хочу стати наймогутнішим воїном та прийшов до вас, щоб ви навчили мене майстерно володіти тілом та майстерністю боротьби! За це я даю вам слово виконувати всілякі роботи, які ви на мене покладете!”
Опісля вклонився Молодший та й нічого не попросив у Діда.
“Ти нічого не хочеш від Сивого Характерника???” — здивувався Козак.
“Я прийшов, щоб бути помічником Братику, та й годі” — відповів Молодший.
Багато всіляких робіт загадував хлопцям хитрий Характерник, а вечорами та ночами тренував Старшого. Старший, виконуючи завдання, думав: “От тепер я буду самим непереможеним Воїном!”. А Молодший насолоджувався дідовими завданнями, виконував роботи з охотою, сумлінно, тим знаходячи потаємні сторони Дідової Науки...
Так збігали дні, тижні, місяці... Ось уже й час завершення Навчань... Характерник підізвав до себе козаків та й мовив: “Я задоволений вами, хлопці. Кожен з вас отримає те, що хотів... Старший бажав Сили — буде йому Сила. Молодший нічого не хотів від Характерника, отримує Нічого.”
“Тепер я можу перемогти в бою будь-кого?” — зрадів Старший.
“Так, козаче!” — відповів Дід.
“Ану, Брате, давай спробуємо мою Силу на тобі!” — вигукнув Старший та намірявся вхопити Молодшого та повалити на землю. Але тільки-но він підійшов до Брата, як ноги його сковзнулись і він гепнувся на землю... Скільки не намагався Старший підійти до Молодшого, так він весь час і падав на землю, не маючи змоги підійти до спокійно очікуючого брата...
“Шановний Старче, я не всих можу побороти! Я не маю сил навіть приблизитись до свого брата!! — здивовано мовив Старший.
“Він вже не брат тобі, коли ти бажаєш його перебороти. Він — Ніхто... Його ніколи не буде для того, хто бажає вчинити йому зле... Ти хотів мати Силу, і маєш її. А Братик твій запросив Нічого, от і має Нічого... Супротив Сили є інша Сила, а супротив Нічого ї є Ніщо... От ти й не зміг наблизитись до Нічого...” Так відповів Характерник, лукаво всміхнувшись...
Дід подивився на хлопця і сам посміхнувся.
— Ви вважаєте мене подібним Старшому брату?
— Мабуть, ти сам так думаєш, якщо питаєш мене про це. Це твій внутрішній голос про те тобі мовить. І не помилково, адже не буває диму без вогню!..
— Тоді кожен, хто чогось прагне конкретного, ніколи не буває переможцем?
— Ми вже про це говорили.
— Про Ката та його Жертву?
— Як Кат згодом стає Жертвою, так і Переможець згодом стає Переможеним... Але ж є ще Непереможний!!!
— Це Молодший брат?
— Той, хто живе...
— Та хіба той, хто має ціль життя, не живе???
— Такі в більшості живуть в надуманому світі... Раціональна людина подібна до ослика, на спину якого прив’язали палку, а на кінці палки приладили верблюжу колючку... Ослик, бачачи перед себе ту колючку, хоче до неї приблизитись, бо хоче їсти!, та їжа від нього “тікає” з тією ж приткістю, з якою він намагається її наздогнати...
— То я вже не тільки Старший брат, а й ослик?
— Це вже добре, якщо ти усвідомлюєш свої вади. Коли ослик збагне, що колючки йому тієї ніколи таким чином не мати, він зупиниться. А там, дивись, пізнає, що під ногами не лише колючки ростуть, а й смачна травичка, та й річечка тече, чисті води несучи!
Та й чому ти вирішив, синку, що бути непереможеним так легко??? Всі ми в чомусь схожі на того ослика... Кожен має якусь ціль... Та й чи слід ображатись на дзеркало, бачачи з його допомогою бруд на своєму обличчі?
— Але ж є й такі, як Молодший брат, хіба не так?
— Є, та ще й не мало. Серед люду таких зовуть “Іванами”... А цей Ваня завжди Царство наслідує! Ось так!
— Та то ж в казках.
— Казки — це саме Життя, хлопче. Життя в універсальних Символах.
— “Сказка — ложь, да в ней намек...”
— “Добрым молодцам Урок!” Так що не ображайся на те, що життя тикає тебе носом в особисий сморід... Не ображайся, а пильнуй! Вишукуй вади в собі та находь можливості їх виправляти. І, виконуючи якусь роботу, думай перш за все про те, що ти робиш, і не злітай в мріях... Думай про те, що ти робиш!!! В цьому вся таємниця!..
— А чи можна навмисне думати про роботу, але потай мати ціль?
— І рибку з’їсти, і в крісельце сісти??? Надурити самого себе??? Ні, синку, себе не одуриш! Ти можеш затьмарить мізки будь-кого іншого, та тільки не власні... Знову повторюю: Щирість — ось зброя Непероможного! Бездоганність в діях та помислах... Такий часто може відійти від перешкоди, але ніколи не буває такого, щоб він її згодом не здолав. Непомітно для інших, але своє матиме... В тому його внутрішня Віра та Честь, його Бездоганність...
— А буває честь і “зовнішньою”?
— Зовнішнє — лицемірство. Хоча зовні часто схоже на правду...
— Та чому тоді так і не сказать: лицемірство!
— Людина частенько сама себе не розуміє, тому й вважає за чесність те, що не є нею... Адже за діями людей завжди прихована заздалегіть спланована потреба... Ціль.
— То чому ми не завжди її знаємо напевне? Чому вона прихована?
— Ми її відчуваємо, та не хочемо з тим погодитись. Ми хочемо завжди бути кращими, аніж є насправді... Ми соромимося навіть своїх фото... Нам здається, що ми кращі, аніж нам це демонструє фотопапір... Ми самі себе боїмося!
— Боїмося???
— Авжеж! Адже коли ми погодимося зі своїми вадами, то постане питання про те, щоб їх виправити. А для цього треба трудитись! Ми ж — істоти ліниві...
— Лінь — це наша нечесність?
— Я гадаю, що так. Людина сама від себе, та й від всих інших ховає своє обличчя, знаючи напевне, що воно потребує доброї “чистки”. Думає, що ліпше та простіше одягти Маску, аніж тратити зусилля та час на САМОВІДРОДЖЕННЯ...
В Царстві Звіробою
По шляху, що охоплює з обох боків невелике озерце, йдуть дві особи. Наші знайомі — Знахар та його допитливий учень.
— Сьогодні ти маєш засвоїти правила знайомства зі світом Рослин. Тому зараз ми йдемо на пошуки Володаря, який нам і розповість саме необхідне...
— Володаря???
— Звіробою — Володаря всих лікарських рослин нашого краю. Прозірника, як його звали наші пращури.
— Та навіщо ж його шукати, адже він тут росте на кожному клаптику землі.
— Ти сам повинен відчути ту рослинку, яка бажає з тобою говорити.
— Тоді я виберу ось той кущик.
Хлопець вказав на великий кущ Звіробою на одному з пагорбів.
— Сьогодні тобі вирішувати, — мовив дід, і вони взяли курс на вибраний хлопцем кущ.
Підійшовши до рослини, дід та хлопець сіли біля неї.
— Перш за все, хлопче, ти маєш знати, що рослинки такі ж живі, як і ми з тобою, і вміють спілкуватись зі Світом. Тільки мова в них особлива... Завдання для Знахаря — освоїти їхню мову. Тому той, хто прагне з ними товаришувати, перш за все повинен відноситись до них як до друзів, а то й ще поважніше, як до Вчителя!.. Царство Рослин може навчити багато чому! Чи не так, Володарю?
— А чому володарем є саме Звіробій, а не інша рослина?
— Для мене Володарем є Звіробій, а для тебе може бути й будь-яка інша рослина. Час мені дав збагнути, що найкращі для Сили та Оздоровлення — це Звіробій-Прозірник та його подружка Материнка-Душиця. Іншими рослинами я користуюсь значно менше... Раніше я користувавсь багатьма лікарськими травами. Та чим більше досвіду, тим простіше та могутніше знаряддя в руках у Знахаря...
— Інші рослини слабкіші?
— Ні, всі вони сильні. Кожна рослинка має свою, особливу Силу. І Характерник має свою Силу, Знахар — свою травичку... Чи то декілька трав...
— Чому саме так, Діду?
— Ти що, вже забувся, що з травками треба товаришувати? Чи ти сам здатен мати багацько вірних друзів?
— Та хіба це так важко?
— Вірних друзів не буває багато... Так і рослин для доброго Знахаря. Це мій досвід про те каже... Я впевнився в цьому звавдяки своєму некороткому Життю...
— Добре, то що ж я маю робити з цим кущиком?
— Що підказує серце, те й роби. Я певен, тобі подобається якась рослинка більше, аніж всі інші. Я коли хочу потоваришувати з рослинкою, прошу в неї, щоб не образилась, коли я зірву з неї листочок чи квіточку. Місце “ранки” змочу слиною. Для чого? Для того, щоб твоя Сила загоїла ранку, яку ти заподіяв власноруч. Потім, добре пережувавши той листочок чи квіточку, я ковтаю той дарунок від Царства Рослин.
— І що це нам дає?
— Постійний звязок! Якщо свідомо з’їдаїш частинку рослини, то тим пов’язуєш себе з нею невидимими нитками: частинка душі рослини стала твоєю частинкою. Але робити це треба свідомо та з добрим настроєм! І тоді на будь-якій відстані ти матимеш з нею зв’язок, матимеш змогу користуватись послугами спорідненої з тобою рослинки. Якщо, звісно, рослинка погодиться з тобою товаришувати.
— А що, може й не погодитись?
— Може не тільки не допомогти, а й нашкодити тобі!
— І коли таке буває?
— Коли маєш користолюбивий задум... Коли знайомишся нещиро, заздалегіть знаючи свою користь від знайомства...
— І навіть коли з метою оздоровлення?
— Це залежатиме від мотивів. Якщо оздоровлюєш заради нагороди, то стережись! Тому що то вже буде Магія Нечистої Сили... Доки ти сильніший — рослинка тобі слугуватиме, але як тільки заслабнеш — вона все припамятає!.. Якщо оздоровлюєш від щирого серця, задля самого Шляху Життя — небезпеки не буде, як і шкоди від Царства Рослин.
— Навіть від мухомора?
— Якщо добре товаришуєш з рослинами та впевнений в їхній вірності, то й від мухомора не буде лиха. Щирість — це наймогутніший Захист!
— А ще що мені слід знати про рослини?
— Треба дякувати їм за допомогу.
— І як це робиться?
— Завжди берегти рослинки, будь-які рослинки! Від травинки до могутнього дуба. Я величаю Звіробій Володарем, і вважаю це справедливим. Він дійсно має могутню зцілюючу Силу! То й подумай, що б робив ти, якби був хорошим та справедливим правителем і прознав про те, що ображають твою людину? Або ж твого молодшого братика?
— Я б став на захист скривджених.
— Так діє і Володар Рослин. Якби я без поваги відносився хоча б до однієї рослинки, то не товаришував би зі мною Звіробій! Тепер ти розумієш, про що я тобі кажу?
— Та, напевне, інші травники не дотримуються таких правил і лікують людей.
— Та чи мають вони добрі результати???
— Мають, Діду, мають...
— Не товаришуючи з Рослинами використовувати їх Силу — то є Магія Нечиста. Дійсно, більш сильний може використовувати в своїх цілях слабшого, та чи надовго??? Я тобі не раджу такому навчатись, тим паче йти таким шляхом по Життю!.. Це не тільки небезпечно, а ще й безглуздо... То таке було колись... Майбутнє — за Угодою... Магію Домовленості, Силу Угоди — ось що ти повинен в собі виплекати!
— Епоха Водолія?
— Так, Епоха Партнерства, Братства на основах Довіри та Домовленості. Епоха пізнання Символів...
Ти кажеш, “лікують”. Та ти подивись, яке море рецептів на книжкових поличках! Але ж хворих не меншає, а збільшується!.. Без товаришування та угоди з Рослиною не може бути ніякого стійкого оздоровлення, ось в чому я певен!
— Але ж хоть трішечки користі буде?
— Тільки в “матеріалах”. Та коли на будмайданчик завезли будівельний матеріал, це ще не будинок, чи не так? До них треба Сили та Майстрів! Хімічні речовини в рослині — це будівельні матеріали, а Життєва Сила — то майстри-будівельники. Рецепти та ліки в аптеках — то лише будівельні матеріали, і то не завжди ті, що можуть допомогти...
— Потрібна жива Сила?
— Так, необхідна підтримка з боку Живої Душі Рослини, тоді буде все так, як годиться. В старі часи Знахарі знали, як лікувати. А сьогодні понахватались вершків та й вбачають себе “Цілителями”... Всі пишуть книги, всі ведуть “школи”, всі все занають, а того й не знають, що перш аніж зайти в дім, треба постукати, витерти бруд з взуття та спитати дозволу ввійти!..
— То ті книжкові рецепти безкорисні?
— Ні, є й в них певна користь. Та лише тоді, коли не ворогуєш зі Світом! Але ж для більшості людей Світ — то ворог... І трави для таких не є товаришами...
— Чому ви так думаєте, Діду?
— Подивись на винищені ліси, на забруднені ріки та озера, на занедбані сади та поля, на порізану ножиками кору дерев, на ялинки, що після свят валяються по вулицях та сміттєвих баках... То все тихі сльози Царства Рослин... Так людина паплюжить Матінку-Природу...
— І рослинки образились на нас всих?
— Ні, вони чеснотніші за нас. Справедливіші... Вони ображаються на тих, хто ображає їх. Та на такому фоні “боротьби з Природою” навіть той, хто, не допомагаючи, лише утримується від завдавання шкоди, — для них вже Добра Істота!..
— Навіть бездіяльність деяких людей для них є благою?
— Так, адже в такому разі їхня бездіяльність являється дією по стриманню в собі агресивного та бездумного винищення Природи. Чи не так, Друже Прозірнику?
— Він вам відповідає?
— Авжеж.
— І як він це робить?
— Якщо погоджується, то я відчуваю приплив сил. Але якщо після запитання щось стисне, пригнічує, то це говорить про його незгоду зі мною чи з моїми словами.
— А я зможу так спілкуватись з рослинкою?
— Спробуй, та й будеш знати. Та тільки не зараз. Ми — в царстві Прозірника і говоримо тепер про нього, тому він використовує мою мову, щоб відповідати на твої запитання.
— Так то не ви, а він відповідав мені весь цей час???
— Мені легко було нести тобі відповіді, тому я й впевнений, що говорив не я, а Він...
— Ця легкість завжди є критерієм правдивості?
— Так, завжди... Якщо щось проходить легко, без “задоринок”, то то знак того, що Сутність погоджується з нами, і ми не робимо нічого всупереч Матінці Природі.
— Як найдоцільніше використовувати рослини для оздоровлення?
— Та я ж вже казав тобі, надоїдлива ти особа! Потоваришуй з ними, не ображай їх, і вони тобі все самі розкажуть!
— І все можна пізнавати в бесідах з сутностями??? І в це я маю вірити???
— Я тобі не “маніпулятор” ідеями, і кажу те, що чую!
— То тоді взагалі навіщо мені будуть потрібні книжкові вказівки?
— Та вони й непотрібні тому, хто чує Світ! Ажде “Мысль изреченная есть ложь”, — казали мудрі. Істина або в мовчанні, або проміж Двох полюсів... В книгах багато особистого, авторського, а насправді все набагато простіше...
— Та чи є якісь особливості в збиранні та приготуванні ліків з трав?
— Знову ти за своє! В рослин же й запитуй! Вони тобі скажуть, що важливіший твій настрій, аніж час чи якась певна пора... І на те вони повинні погодитись! Так що запитуй в тих сутностей, силу яких бажаєш використовувати. Вони тобі все й розкажуть...
Хоча дещо я таки повинен тобі порадити:
Висушені в тіні трави зберігай в сухому темному місці в полотняних мішечках, бажано викроїними та зшитими твоїми руками.
При заварюванні трави чаї не пити тоді, коли вони вже зовсім вихололи; пий їх теплими. При повторному використанні заварки є Матеріал, та нема Сили. І це відноситься до будь-якої страви! Памятай! Неодноразово нагрітий борщ вже не Борщ, а набір хімії... Сила від застояного харчу — сила розпаду, розрухи. Та ти вже знаєш, що є різниця між Живою та Мертвою Водою. Тому є Жива та Мертва Сила.
— І що це за така сила, “мертва”?
— Вірніше сказати, що то не сила, а її відсутність, своєрідна пустотність... Для того, щоб перетравити ту “мертву” силу, твій шлунок витрачає живу силу, і вже взаємодія тих обох сил дає щось корисливе для тебе... Та слід пам’ятати, що Жива Сила підвищує Життєвий Дух, а Мертва — його відбирає. Тепер розумієш?
— То як ми можемо вірно знати, яких сил і скільки в себе “впускати”?
— Якщо ти не “тупий”, то сам це відчуєш, хлопче! Для цього потрібен знову таки той самий “нюх” на сутності. Як бачиш, все зводиться до одного: важлива Угода, Домовленість з Сутністю!.. Взаємна!
Та ще одна важлива “дрібничка”: бережливо віднесись до старого зілля! Ніколи не викидай ті трави, які вже “несвіжі”! А то Володар буде розгніваний!
— То куди їх дівати, коли вони вже непотрібні?
— Найкраще — викупатись в такому запареному зіллі, використавши залишок сил з користю. Або ж прикопати їх під якесь деревце. Про це край необхідно памятати! Якщо ти дотримуватимешся моїх рекомендацій щодо рослин, то цього буде досить, щоб бути справжнім майстром своєї справи! Будеш добрим лікарем!
— А якщо я буду використовувати ще й загальноприйняті рецепти використання трав?
— Якщо будеш з ними товаришувати, то така тактика — тільки на користь.
— Ще питаннячко: що станеться, коли мене рослинки поважатимуть, а мого пацієнта — ні?
— Розумне питаннячко... Дійсно, таке нерідко буває... Адже той, хто щиро товаришує з Природою, практично ніколи не хворіє... Та певен, Рослинки послухаються тебе і допоможуть тому, хто звернувся до тебе за поміччю. Допоможуть навіть тому, до кого не мають симпатії...
— Та чи це дійсно так?
— На те є умова; якщо така особа і надалі буде шкодити рослинам, то вони повернуть йому його хворобу і наступного разу тобі вже важко буде умовити Володаря допомогти такому дурневі!..
— А якщо така людина просто використає рецепт з книги, без благословення Цілителя?
— То тільки нашкодить собі. Отут-то Рослинки натішаться! Тут-то вони “віддячать” бідоласі за вчорашні кривди Матінки Природи!!! Це Закон! При візиті до Знахаря першорядне значення має Благословення! А рекомендація та рецептура будуть діяльні та корисні тільки при точному слідуванню рекомендаціям, без домішків особистої “творчості”, без зміни умов, рекомендованих Знахарем.
— А чим загрожує така особиста “творчість”?
— Можеш не тільки не мати користі, а ще й нашкодити своєму здоров’ю!
— Отаке!
— Вдячність! Ти про Камінь вже забув, хлопче! Повага до Знахаря — то повага до Сил Природи. А хто поважає Сили, тому вони допомагають. Тому неповага до Знахаря прирівнюється до неповаги до тих Сил, які з ним товаришують. Тому Царство Рослин карає тих, хто ображає їхнього Посланця — Знахаря-травника.
— Ну й каша!.. Прямо таки політика з дипломатією!
— І сміх, і гріх, синку... Це тобі Світ Тоненьких Спорідненостей... Все ткано цими ниточками Спорідненості... Тому ніколи нікого не ображай! Ти повинен знати, що образиш не тільки тіло, а й всі ті Сили, які з цим тілом споріднені цими чудними Ниточками... І які Сили ховаються за малесеньку піщинку — цього ми не завжди, більш того, майже ніколи не знаєм!
— То це страх? Страх перед життям???
— Ні, це Етикет... І Повага! Не слід вважати, що ми сильніші і розумніші за все інше в цьому світі. Все в світі одинаково важливе і водночас одинаково пусте... Я вже багато раз тобі про це говорив... Та до всього треба відноситись з Повагою!.. Нажаль, для більшості таке твердження так і залишиться дідовими непочутими словами... Повага до Світу... Повага до Світу...
— Та чому ви так гадаєте, Діду?
— Твої Знання — йтимуть за твоїми Помилками... То все попереду... Адже в постійній боротьбі за Життя і суть всього Існування, суть Руху... Руху, Змін та Часу... Час — Сатурн, мудрість від досвіду, від Помилок та їх зречення в собі самому, сутність стрибає вище своєї голови... Дія через Бездіяльність... Так живуть Великі, тому що дуже Малі...
— Сила — в слабкості?
— Орел - Воїн — це той, хто на Шляху до Знань!..
— На шляху до самого себе...
вихід на Головну * вдячність за Знання * школа Характерника * перехід в російськомовну версію Сайту