Повернутись в Зміст * Замовити Книгу *
Кажуть люди, що в сиву давнину, може ще за царя Гороха, по Небесному Чумацькому Шляху йшов Господь-Бог на землю, житницю людську споглядаючи. Та ніс він за спиною великий клунок Щедрих дарунків для Добрих та Чеснотних людей. І так спішив їх порадувати, що не вгледів під ногами Гір Карпатських, перечепився за них та й випустив клунка з рук своїх Господніх...
От і посипались з Небес Дари Божі на землю нашу... Землю Прароду нашого, землю Росів...
Щедрий край, серцем якого був Трикут, Трипіль, обійнявший Пра-Київ, початок ріки Росі біля Білої Церкви та місто Родень, де Рось поєднувалась з Борисфеном-Данапром...
Земля, що з давніх давен спрямована була духом людей до Сонця, до віри в Світ та Життя.
І з сердець наших, з глибин душ наших все владніше, все могутніше рече глас Пращура, глас Діда:
“Шануйте Батька свого, шануйте старших за віком.
Любіть Матінку свою, вшановуйте Жінку, Матір Роду людського.
Будьте вірні Сім’ї своїй, турбуйтесь про Дітей, про тепло Домівки, яка має гріти і тіла, і душі ваші.”
Сивина Діда — то є срібні ланцюжки, по яких із прадавніх Часів прибуває до нас Мудрість наших Пращурів.
Сивий Дід має до нас СЛОВО.
СЛОВО, що лине з ЧАСІВ ВІЧНОСТІ...
Камінь Знання
Село на Черкащині. Під високим та розлапистим горіхом, за дубовим столом полинув в роздуми сивий міцний чоловік. То Дід Знахар...
А хто ж це прямує до горіха та сідає за стіл супротив цього дивного діда?
Це той молодий студент, який осмілився осягнути Дідову Науку.
Ну що, Хлопці та Дівчата, а хоть якого б віку ви не були, і які б думи не роїлися в головах ваших, певно, не завадить і вам на довгі роки бути свідками живого спілкування Діда та молодого безвусого хлопчини.
— Здоровенькі були, Діду!
— Здоров був, Хлопче!
— Кажуть люди, що ви добре знаєтесь на чудесах всяких, та ще й лікуєте досить ефективно тих, хто звертається до вас за допомогою.
— А тобі що до цього, молодий чоловіче?
— Канікули в нас, а я на лікаря навчаюсь, от і подумав, чом би не “розкрутити” вас, Діду, на деякі корисні поради.
— Діда “потрусити” вирішив, як стару дорожку, агов з неї разом з порохом якась крупинка золота випаде?
— А чому б і ні? Хіба вам не кортить поділитись таємницями своєї майстерності?
— Таємниці??? Та де ж ті таємниці у діда під горіхом? Он дивись, там, біля лісу, лежить камінь. Піди і принеси його сюди, от і буде тобі таємниця.
Хлопець пішов и приніс камінь. Сів знову до столу та піт з чола витирає.
— Це тобі перша таємниця, хлопче... І перша тобі настанова. Сама важлива, але не думаю, що ти це скоро збагнеш... Хоч і не такий страшний чорт, як його малюють.
— А навіщо вам цей камінь, Діду?
— А щоб ти спитав!
— Жарко, піду води вип’ю.
Хлопець підійшов до відра з водою, набрав кухликом води, випив трішки, а решту вилив під трояндовий кущ, що ріс біля кринички.
— Тепер, хлопче, візьми відро, вилий воду під горіх і витягни з кринички свіжої, якщо в тебе ще залишилось бажання “викручувати” з діда таємниці.
Юний студент виконав і це прохання Знахаря.
— Ось бачиш, синку, ти вірно діяв, та чи є в тих діях Сила? Ти хочеш знати... Дія є, а Знань — нема... А воно, Знання — хитреньке!.. І не зі слів плетене, а в розумних діях мочене... Таке воно Знання... Та й задарма ніколи воно не приходить до людини, адже все потребує платні... Певної платні...
За все ми повинні завдячувати, а за Знання — особливо. І подяка ця більш потрібна не тому, хто передає Знання, а тому, хто їх отримує!..
Тепер “провернемо колесо часу” до того моменту, коли ти набрав води, випив, а лишок вилив під кущ.
— Що ж я зробив такого нерозумного?
— Води ти набрав більше, ніж міг випити! Більше, ніж тобі було потрібно для втамування спраги. А чому так? Тому що не цінуєш чужої праці... Дід тягатиме воду, а він її розхлюпуватиме по дворі... Не цінуєш чужої праці, синку! Тому я й просив тебе витягти з криниці відро води.
— Так то теж була настанова? Дідовий урок?
— Те, що дістається без особистих зусиль — ніколи не цінується, та ще й розбещує, відбирає силу.
— А камінь? Теж якийсь урок? Що ви за каменем приховали-припасли?
— Камінь — то твоя подяка за перші мої тобі настанови, до того ж перевірка на твоє відношення до старших за віком людей. За каменюку я тобі даю відмінну оцінку, а от з водою ти трішки не вгадав...
— Діду! Хіба та вилита під кущ вода має таке велике значення для вас?
— Не для мене, а для тебе це має мати значення, хлопче! Вміння бути вдячним Світу — дуже важлива риса характеру для того, хто прагне його зрозуміти, пізнати. Адже урок Знань — це не тільки вимовлене вчителем слово, а й шелест листя на вітрі, і біль в тілі, і посмішка, і кохання, і люта ненависть...
І за все це Життя потребує від нас певної платні, і тільки тоді Знання стає частиною нас самих, втілюється в нас і перетворює нас...
— А як же благодійність, хіба у всьому повинна бути користь?
— То-то синку ти далеко забігаєш. Благодійність — це глибоке поняття. Не спіши поперед батька в пекло!..
Ти сьогодні далеко не забігай до пекла Знань, а запам’ятай, що подяка за добутий життєвий досвід потрібна перш за все тобі самому! Для твого ж зростання, інакше досвід, який дарується тобі Життям, буде втікати від тебе, як та вода, яку ти бездумно розхлюпуєш направо і наліво.
Тепер іди додому, подумай над тим, що ми тут з тобою “розливали”, і завжди — завтра, післязавтра і на майбутнє — памятай про подяку за Досвід!..
А якщо твоє серце завтра потягнеться до цього Горіха — то приходь, буду радий тебе бачити.
Обов’язок бути Вдячним
— Діду, коли вчора я вилив залишок води під кущ троянд, ви мене звинуватили в транжирстві. Але ж воду я вилив під трояндовий кущ і цим певно прислужив рослині, хіба не так?
— Так то воно так, але ж зробив ти це не думаючи, не освідомлюючи своєї дії. От якби ти, синку, зачерпнув водичку з певною думкою про те, щоб дати рослинці напитись, ти б цим продемонстрував Світові свій розумний вчинок. Вчорашнього дня під кущ пролилась тільки вода, а щоб ти був зробив цю дію свідомою, то троянда випила б не тільки воду з твоїх рук, а й втамовувала спрагу твоєю турботою і любов’ю до рослин. А за це віддячила б тобі чудовим цвітом та духм’яним ароматом, твоїм добрим настроєм та здоров’ячком, синку!
— Так, Діду, досить цікаво... Але ж знову ви підводите тему взаєморозрахунку, ніби торгуєтесь. Я навіть відчув певну незручність: прийшов до вас повчитись, і тепер не знаю, чим вас за це зможу віддячить. Щось трішки запутався я, Діду!
— Між трьох пальців заблукав, хлопче! Так ти й не зрозумів сутність Вдячності! Думку гадати про якусь “особливу” подяку не варто, друже! То вже буде нещиро... Адже подяка Світу як за приємний, так і за болючий досвід, повинна бути перш за все в душі людини на постіному помешканні, як вісь життя! Як вісь життя людини розумної... Тоді й людина ростиме разом з зростанням в її душі вміння співіснувати в Світі з іншими сутностями...
Ти ж власними очима бачиш, як багато людей приходить до діда. А я в міру своїх можливостей допомагаю їм повернутись до себе, повернути втрачене здоровя, втрачене щастя та віру в себе, в свої особисті сили... І люди мені за те вдячні. Хто як може, так і виявляє свою вдячність...
От бери ложкою та скуштуй цього доброго меду. Сьогодні я отримав його поштовою посилочкою від вдячних моїх людей з Лохвиці. Пригощайся, а рукам та душі хазяйці меду цього — Здоров’я та Довголіття!..
Як бачиш, люди мають душу... Є люди на землі, синку!.. Світ не без добрих людей... Я щасливий Долею своєю, що дала мені талант допомагати людям... За це від людей маю все те, що мені потрібно в цій чудній подорожі на планеті Земля...
— А що саме цінне для вас з дарунків, Діду?
— Все, що дається від Щирого серця... Людина оцінює мою працю і дає те, що вважає за можливе дати в подяку за мою Силу.
— Силу???
— Силу, синку, Силу... Тільки Сила здатна змінювати напрямки руху... Адже є інерція, чи не так, фізику?
— Я ж не фізик, а майбутній лікар!
— А фізику треба знати не гірше за анатомію, друже... Але про це — пізніше будем говорить.
— А щодо грошей?
— Яка різниця. Все, що належить людині, є частинка її сутності, при умові, що не крадене, а отримане чесною працею. Людина за мою Силу повертає мені частинку свого єства, частинку своєї душі, незалежно від того, в яких речах втілена ця її частинка... Чи то гроші, чи то мед, яким ти зараз смакуєш, чи то карась, якого впіймали в ставку...
В цьому обміні, синку, велика таємниця Оздоровлення та Достатку людського!.. Адже від того,як дід поведеться з предметом вдячності, залежатиме подальша доля людини, що принесла дарунок...
— Але ж як таке може бути, Діду???
— Знову фізика, юний друже... Якщо я не знайду куди прилаштувати дарунок, то людина не відчує тої повної радості життя, якої прагне і за якою прийшла до діда... Але якщо ми з тобою доїмо весь мед, що в тарілці, то тій жінці, що його нам дала від щирого серця, стане тепліще на душі. І не тільки світ Сонця буде гріти її єство в цей добрий сонячний день, а ще й світ від душі, з глибин серця, який випромінюється в силу нашої з тобою вдячності цій людині за смачний мед... Отак-то, хлопче! Оце тобі така фізика і така математика...
— А якщо ми цей мед не з’їмо?
— То мені буде погано.
— А тій жінці?
— Буде легко, але не так радісно на душі. Вона подякувала за мою їй допомогу, тому вона чиста в очах Світу. Я ж бо таким чином проявив свою неповагу до людської вдячності, за що понесу певну кару.
— Але чому буде недобре вам? Ви ж нічого поганого не робили тій людині?
— Нічого не робить — це частенько ще гірше, чим щось зробить. Світ через цю посилочку з медом звернувся до мене!.. В цій тарілочці не тільки мед, а ще й бажання тієї жінки мати здоров’я в собі і в своїх рідних, і те здоров’я втілено в моєму бальзамові, котрий я вислав їй на оздоровлення. Я даю Бальзам, а мені дається Мед... В Бальзамові — моя сила, а в медові — вдячність людська!..
Тому якщо я закрию вуха і душу на заклик Світу допомогти тій людині — Світ же мене й каратиме... І кара ця буде така ж сувора, як сила моєї можливості допомогти тим людям оздоровитись...
Я зобов’язаний, зобов’язаний допомогти тим людям, синку! Нема в мене на те вольності! Я зобов’язаний їм допомогти, так як зобов’язаний відповідати на твої запитання, хлопче!
— А чому саме зобов’язані?
— От про це й подумай...
Наслідування Звичаю
— Діду, може ви вже почнете розповідати мені про те, як оздоровлюєте людей?
— А ми що, говоримо про щось стороннє?
— Я розумію що ви розповідаєте мені важливі деталі знахарства, та хотілося б знати вашу методику більш конкретно, глибше, детальніше.
— Ач який ти приткий! Як мед, так і ложкою! Тоді слухай... Перша дія — оздоровлення тіла; дія друга — зцілення душі; третя і найскладніша — допомогти людині відшукати в собі здоровий життєвий дух!.. Ти задоволений таким знанням?
— Ваші постулати досить хитруваті. Ви, Діду, говорили раніше про прості речі, які, на мій погляд, не стосуються майстерності лікаря. А сьогодні мовили коротко, але ж я з цього вашого уроку нічого не втямлю...
— А ти не спіши! Шлях пізнання не такий легкий... Я тобі вже казав, що вчення — це не тільки слова, але й дії! Перш ніж допомагати комусь іншому, допоможи самому собі, пізнай себе!..
— Та хіба ж я не знаю самого себе??? Адже я роблю в житті те, що вважаю за розумне, а останнім часом весь час намагаюсь себе у всьому контролювати. Хіба це ще не володіння собою? Хіба це не спосіб тримати все під контролем свідомості?
— Ти вважаєш, що так легко візьмеш Бога за бороду??? Це самовпевненість, синку!.. Навіть дуже сильна та вправна у всіляких вміннях людина все життя бореться за те, щоб оволодіти собою. І починається цей шлях боротьби з наведення чистоти в тілі, потім в одязі та в особистих речах, з налагодження відносин з родиною та друзями... І тільки з плином часу в такої людини з’являється певний порядок, а з ним і контроль над своєю сутністю, над своїми емоціями...
І тільки тоді, коли відчуєш спорідненість з іншими людьми, будеш володіти чудовим даром інтуїтивного проникнення як в любу живу сутність, так і в кожну частинку зовнішнього світу... Тільки постійний самоконтроль наділить Силою Думки, Силою Недіяння...
Можливо, я сам біжу в пекло поперед батька, коли говорю тобі такі складні речі... Адже шлях до повного контролю життя — ой який довгий... Мало хто проходить навіть до його половинки... Але приємно вже й те, що людина прагне пізнати себе та Світ в собі...
Пам’ятаєш, коли вчора біля вогнища тобі в око трапила пилинка, ти довгий час не міг ясно бачити світ власними очима. Лише одна пилинка — яка вона малесенька! І все ж їй вдалося нашкодити тобі! Отак, хлопче, тілесний бруд не дає змоги людині відчувати Світ у всій його бездоганній і безмежній красі...
Турбота про тілесну гігієну не тільки допомагає зберігати нам високу чутливість тіла, але ще й дисциплінує наш життєвий дух, зміцнює волю та привчає до уваги та вміння піклуватись не тільки про себе, а й про тих, хто живе поруч з нами.
— Діду, а ви вимагаєте чистоти від тих, хто приходить до вас за допомогою?
— Звісно, говорю людям про цю важливу необхідність зовнішньої дисципліни. Адже Здоров’я не повернеться до брудного та безпорадного тіла! Перш чим накласти ліки, треба промити ранку, очистити її від гною та різних нечистот!
— А що ви порадите мені особисто? Як, на ваш погляд, доцільніше організуватись? Як розумно доглядати за своїм тілом?
— Добре запитання! Це вже те, що тобі дійсно потрібно знати якнайскоріше. Інакше як же ти зможеш привити людям любов до краси та здоров’я, коли сам будеш негарним та недисциплінованим, коли тіло твоє не буде таким, про яке люди кажуть — “кров з молоком”? Так от вмощуйся зручненько і слухай Діда уважненько...
Як тільки півень заспівав, чи то сонечко залоскотало твоє обличчя, або коли самі очі твої відкрились спозарання, спокійно-стримано, без різких рухів підніми своє тіло з ліжка, вийди на свіже повітрячко та подихай чистим подихом Ранку. Нехай старий дух покине тіло твоє, а новий нехай ввійде до твоєї сутності. Після цього треба вмитись холодною водичкою, або навіть омити все тіло.
— Перепрошую, теж холодною водою?
— Ні, не обовязково. Як тобі буде краще. Можна й теплою. Цими діями ти привнесеш свіжості та життя до тіла свого, адже воно — носій твоєї душі, твого світосприйняття! А от надвечір, після денних трудів, перед тим, як лягти в постіль — не полінуйся обов’язково прийняти на себе теплу водичку, дай своїм натруженим за день м’язам винести з себе весь той бруд, який став результатом денних діянь твоїх. Таким чином ти підготуєш себе до чергової подорожі у світ Сновидінь...
— Світ Сновидінь???
— Так, дивний-дивний світ Сновидінь. Але то є особлива тема, поки зарано нам з тобою про це говорити. Натепер тобі досить знати, що ранкове та вечірнє омивання — це своєрідна Сповідь... Головне — на собі відчути ту різницю, яка безперечно існує між тілом чистим та тілом забрудненим!.. Це тобі моє чергове завдання, синку.
— А чи обовязково ці процедури робити кожного дня?
— Ні, в світі нічого не може бути обов’язковим. Завжди присутній вибір... Але певне зусилля над собою на початку навчання завжди необхідне. Адже коли будують дім, починають з фундаменту, чи не так? І цей фундамент не ведеться до даху, а закінчується там, де закінчує виконувати свою основну функцію. Він лише фундамент, основа того, що буде поверх нього за прошарком гідроізоляції.
— Так згодом можна і не виконувати цих настанов відносно омивання?
— Ти сам знаєш, що верзеш нісенітницю, хлопче. Знаєш і те, що митись і бути чистим треба завжди! А от час та спосіб омивання залежатимуть від ситуацій та живої необхідності.
— А чому зараз я повинен робити тільки так, як ви мені радите?
— Ти в волі робити як знаєш. Я не зобов’язую тебе, а лише даю добру дідову пораду, відповідаючи на твої ж запитання. Але слухати мене доцільно по двох причинах. Те, що я тобі порадив, міцний фундамент в будівництві особистого здорового організму, і якщо до цих порад прислухатись, то життя, в подяку за виявлену тобою дисциплінованість, згодом само підкаже, що і як робить в цьому напрямку. На перших порах завжди необхідна дисциплінованість, якщо бажаєш сягнути в світ Знань... Та й взагалі в любій іншій справі...
— А яка ще одна причина такої необхідності?
— Ага! А це ще делікатніше питаннячко!.. Непросто це тобі втямити... Ти, гадаю, дивився багато фильмів про китайських дідків, які майстерно володіють боєвими мистецтвами. І там є така традиція — передача Зброї нащадкам... Адже Слово, Знання — теж зброя життя, і їх теж передають від батька до сина, від діда до онука, від вчителя до учня... Таким чином син несе в собі батька, онук — діда, учень — свого вчителя... А разом з ними — Силу-міць довгого-придовгого ланцюга Духовного Наслідування...
— Я це розумію, Діду. Але якщо я все ж із самого початку трішки “підкорегую” ваші поради? Наприклад, буду омиватись п’ять разів на день або лише один раз?
— По одній з причин це не буде мати значення, головне, щоб ти був свіжим і чистим тілом. Як ти це робитимеш — не має особливого значення, але порядок Дій на початку любого життєвого шляху — річ необхідна і обов’язкова, як той фундамент, про який ми вже говорили. Без дисципліни далеко не підеш, синку!..
— А по другій причині?
— Ти повинен жорстко притримуватись вказівок вчителя...
— Яка різниця між цими двома принципами?
— Хто розвивається тільки від себе, по особисто розробленому шляху рухається, той має мало допомоги від зовнішнього світу. Той же, хто наслідує Традицію, користується Силою Віків... Він сильніший за індивідуаліста. Такий має коллективну силу, може мати високу посаду в Суспільстві, повагу людей... А той, хто живе як кіт, сам по собі, матиме менше зовнішньої сили, але більше внутрішньої, він більш вільний у цому Світі... Але така воля — як палиця з двома кінцями: або вбиває людину, або ж робить її необмежено могутньою... Обидва шляхи варті уваги, хоч перший, хоч другий... Але шлях Ладу — йти по обох шляхах...
— Це як?
— Не спіши поперед батька в пекло! Ти осиль те, що обере твоє серце... Іди та думку гадай, серце слухай. Митись п’ять разів чи послухать і зробить так, як радить тобі Сивий Дід...
Серця Зцілююча Сила
— Діду, як я вже зрозумів з ваших настанов, не може цілитель відмовлять людям, коли вони звертаються за допомогою. Але ж я спостерігав сьогодні одну дивну річ... До вас приїздила молода жінка з дитинкою на руках. Ви ж, лишень кинувши погляд на дитя, щось їй розповідали. Це було так короткочасно, але вона посміхнулась, подякувала та й пішла з вашого двору. Ви що, відмовили їй в допомозі?
— Бачу, юний слідопите, ти стаєш уважним! А твоє запитання стане для нас на сьогодні темою нашого з тобою взаємокорисного спілкування! Тож знай, що в тій короткій розповіді я дав мамі малятка рекомендації щодо особистого оздоровлення свого чада, яке ніяк не бажає спокійно, без збудження споглядати свої дитячі нічні подорожі.
— Малятко погано спить і ви в цьому йому допомагаєте через маму дитинки? Але ж чи може людина без особливого професійного навику оздоровлювати інших?
— А чому ні? У тієї мами тепле та добре серце!
— Та хіба одного тепла серця досить, щоб когось оздоровити?
— Для того, щоб допомогти своїй дитинці — достатньо.
— І що ж ви їй порадили?
— Лишень вірно прати та просушувати одяг малюка.
— Тпр-р-р, конячко... Дайте моєму черепку цю кашу переварити! Вірне прання та просушування одягу може оздоровлювати??? Це що, магія???
— Їдь, конячко, варись, кашко, і ніякої магії. Якщо вірно спрямовувати силу своєї материнської любові, то такої сили буде достатньо для оздоровлення дитини. Материнська любов могутніша будь-якої магії! Мама, яка любить своє дитинча, здатна допомогти йому значно краще будь-якого цілителя...
— Навіть краще, ніж могли б допомогти ви?
— Вірно, синку.
— А якщо захворіє, не дай бог, чоловік тієї жінки чи її мама? Зможе вона і їм допомогти?
— Якщо кохає чоловіка та любить маму — то здатна і їм допомогти.
— А якщо кохання нема?
— То й діла не буде... Не буде й здоров’я, коли нема щирого бажання допомогти.
— Як я второпав, маючи добре щире серце, можна і без особливих знань оздоровлювати людей???
— Добре Щире Серце, синку, це і є вже Велике Знання! Знання, яке проросло з глибин душі, з глибин людяності, і воно не потребує будь-яких пояснень...
— Але ж чому і в добрих мам дітки все ж хворіють?
— Заклопотаність... Наслідки “цивілізованості”, забуття того вічного і доброго, яке несуть з давніх часів наші Пращури... Та ще й особисті лінощі: “новоспечені” мами не виконують розумних правил догляду за новонародженою своєю частинкою...
— То що ж це такі за правила?
— Загалом це усвідомлення всих наших дій, а більш детально — в умінні виконувати дію заради самої дії... І тихесенько, спокійнесенько проводити в ході своїх дій тонесеньку срібну ниточку щирого та людяного задуму... В даному випадку дію пральної машини бажано замінити власними руками! Та ще й супроводити прання станом любові до свого рідненького чада та щирим бажанням бачити діток своїх здоровими та щасливими.
— Ой, діду, як все це хитро-мудро...
— Що ж, підем не через Київ, а через Самарканд... Ти коли дотронешся язиком до батарейки, вона тебе “ущипне”?
— Якщо не “стара”, не “пуста”, то “ущипне”.
— Коли в морозний день мокрою рукою візьмешся за холодну стальну трубу, вона тебе “притримає”?
— І таке буває.
— Таким чином і одяг, коли переться нашими руками, насичується нашими енергіями і фіксує на собі не тільки силу наших рук, а ще й наші почуття, навіть наші думки... Отак - то...
Сила фізична “вивітрюється” досить швидко, почуття мають свій згасаючий в часі слід, а от думка... Вона, думається діду, залишається назавжди... Такою є незалежна від нас природа Світу... Тепер тобі зрозуміло, про що я говорю з тобою, “детективе”?
— Та ніби починаю втямлювать. Цікаво, діду, цікаво! Так все елементарно, і водночас так заковиристо... Чорт ногу зломить у вашій Дідовій Науці...
— Що, запудрив дід мозги юному студенту? — Та це ще не кінець теми, хлопче. Слухай і втямлюй Дідову Науку, та намагайся знаходити аналогічні моменти в своєму молодому житті. Адже коли пере машина, вона лише очищає тканину від бруду. А от прання руками оживлює одяг. Та це ще не все. Ще треба вірно просушити прання! І найкращий в цому помічник не гарячий калорифер, а свіже повітря, де є могутній подих Вітру, де з Неба пройдуться по одягу погляди Життєдайного Сонця та Мудрого Пастуха-Місяця. Вітерець привнесе свіжості, Сонце подарує оптимізму та посмішки, Місяць нагородить чуттєвою глибиною та романтизмом...
Та не спіши хвататись за праску! — Адже нею ти лише закреслиш все корисне і життєдайне, перетвориш живе дихання в “безплодну пустелю”...
— Радите завжди нічого не прасувати?
— Якщо на те нема особливої потреби, то краще обійтись без прасування. Особливо це стосується турботи про нижню білизну. А її, синку, просто вкрай необхідно прати тільки руками, висушувати на свіжому повітрі і ні в якому випадку не прасувати!!! Забігаючи наперед, скажу: таким чином можна досить успішно лікувати гінекологічні та урологічні хвороби!..
— Та хіба хтось в таке здатен повірити, що запалення сечового міхура вилікується лишень за допомогою вірного прання та сушки білизни??? Навіть я в це не в змозі повірити. Адже люди так і роблять, перуть білизну руками, сушать на повітрі, а все ж хворіють!
— Знову заблукав серед трьох берізок, горе-лікарю! А як же добрий стан душі під час прання? А де думка про здоров’я??? Ти говориш, що в більшості своїй люди слідкують за собою і при тому хворіють. Але чи це так? Чи багато людей з радістю пратиме білизну руками, коли поряд стоїть пральна машина? Та ще й при цьому усвідомлюючи, що праця та потяг до чистоти буде лікувати хвороби тіла...
Знай же, що Дія, Почуття та Думка, поєднані в одне ціле — являють собою справжнє Мистецтво Життя!..
Нажаль, ми запізно приходим до такого розуміння. А хто й зрозумів це вчасно, то не завжди має силу ствердити в собі це Знання та використати його з користю як для самого себе, так і для інших...
— А я, діду, незважаючи на свою молодість, можу поєднати в собі ці три Основи?
— Звісно, можеш, адже кожне молоденьке деревце несе в собі зав’язь майбутнього плоду. Дії твої будуть нести силу, почуття — теж, але вони ще не можуть бути досить діяльними. Для глибини почуттів необхідне постійне подолання перешкод, постійна внутрішня війна за своє світобачення... Світогляд... Світ-оглядання, прийняття чи неприйняття його правил, пристосування особистості до соціуму... А ще й голівонька хоче все зрозуміти. Та чи в силах вона осягнути Світ??? Не готовий ти ще, синку, до цієї розмови.
— Що, бороди не маю? Ви мене ображаєте!
— От ти й вперся в одну із цих трьох берізок! Ти образився, а за що??? Хіба ж образиться на тебе дерево за те, що з нього влітку не зірвали зелене яблуко? — Як я знаю, не образиться, адже на все свій час...
А завітаєш в сад по осені — будь ласка, зривай стиглі яблука та насолоджуйся їх смаком. І тобі смачно, і деревцю приємно!
— Як в ситуації з медом, що прибув з Лохвиці?
— Ну, якщо ти вже так добре це зрозумів, то скажи, кому ще було добре від нашої насолоди за мискою з медом? Тільки-но тій жінці, що надіслала той мед з вдячністю за мою їй допомогу?
— Мабуть, ще й бджолам.
— А ще кому?
— Квітам луговим, акаціям.
— То тепер ти вже на мене не ображаєшся?
— Ні, діду, не ображаюсь.
— Памятай же: всьому свій час...
вихід на Головну * вдячність за Знання * школа Характерника * перехід в російськомовну версію Сайту